Приветствую Вас Гость!
Четвер, 17.01.2019, 14:38
Главная | Регистрация | Вход | RSS

Меню сайта

Выбор раздела

Погода

Наши друзья

Великая Писаревка В-Писарівська РДА В-Писарівська районна рада Новини Лебедина Наша кнопка  Газета Ворскла

Поиск по сайту

...

Шановні читачі!
Нагадуємо, що постійно триває передплата на районну газету "Ворскла”. Якщо ви з якихось причин ще не передплатили районку, то поспішіть звернутися до поштових відділень або листонош. Залишайтеся з нами!

Форма входа

Каталог статей

Главная » Статьи » История

Спогад про минуле
Свідками минулого можуть бути не лише люди, а й населені пункти, вулиці. Якщо згадати вулиці Охтирську, Кантемирівську, Московську у Великій Писарівці, то вони є основними свідками пересування райцентром як радянських, так і німецьких військових частин у роки Великої Вітчизняної війни. На сторінках районної газети читачі вже порушували цю тему. Своїми спогадами дещо доповню її і я.
Для підготовки танкового бою під Прохорівкою Бєлгородської області по цих вулицях протягом трьох діб безперервно рухалися німецькі танки, самохідні гармати. У ці дні й ночі над селищем стояла непроглядна хмара пилу, який піднімався з-під гусениць. Земля тремтіла від гулу танкових двигунів. Техніка рухалася з невеликою швидкістю, дотримуючись певної дистанції між собою. Деякі танкові частини повертали з головного напрямку на вулицю Комсомольську і там ночували.
У бою під Прохорівкою, який відбувся 12 липня 1943 року, брало участь більше 1500 танків і самохідних гармат. Перемогу одержали наші танкісти, хоча й з великими втратами.
Ще один епізод, пов’язаний із танками. На другий день після визволення селища від окупантів, 9 серпня 1943 року, ми, хлопці з «базару» (так раніше називали центральну частину райцентру) упросили молодого військового шофера, який їхав по боєприпаси, щоб він підвіз нас на той край для огляду місця бойових дій. Він підвіз нас до Козинки Грайворонського району, звідки додому ми поверталися пішки. По дорозі нам траплялося багато військового реманенту, техніки, котра місцями ще диміла. Серед побаченого ми шукали щось потрібне для хлопців — ліхтарі, портсигари, протигази, патрони, гранати різних марок і таке інше.
На околиці Великої Писарівки нашу увагу привернув німецький танк, що стояв праворуч на узбіччі недалеко від першого будинку вулиці. Він був спалений, спереду був відкритий люк для водія. Сам водій не зміг вибратися: мабуть, у цей час був убитий. Верхня частина його тіла до чобіт обгоріла. Це ми бачили, заглядаючи через люк всередину танка.
Розпитуючи в старших про цей танк, ми почули від Хижняка Володимира Дмитровича, який жив поруч і бачив усе на власні очі, розповідь про втечу фашистів. По шляху їхало 3 танки, передній чомусь загорівся (двигуни німецьких танків працювали на бензині і могли легко загорітися від іскри, гранати, снаряду). Два задні різко повернули праворуч і поїхали городами паралельно до вул. Московської. За танками рухався мотоцикл із коляскою, на якій був установлений турель із кулеметом. Там же сидів кулеметник. Несподівано через дорогу з якогось двору заторохтів автомат, водій мотоцикла був убитий, а кулеметник вискочив із коляски й став тікати через двір на городи. За ними в ті роки було озеро й мотоцикл на ходу впав у нього.
У пам’яті залишився ще один випадок із танками. Це було в день визволення на нашій вулиці Щорса. Ми з моєю мамою, дідом Павлом і трьома малолітніми хлопцями сиділи в бліндажі за хатою. Кругом вибухали бомби й тремтіла земля. Проте ми добре почули, як на подвір’я наших сусідів заїхала німецька самохідка «Пантера», поваливши при цьому паркан. Згодом вона виїхала, а ми під час затишшя вийшли з бліндажа, щоб подивитися, що зробив німець. Паркан був потрощений на друзки, а біля глухої стіни нашого будинку лежали дві уніформи танкістів, два карабіни, декілька ручних гранат. «Пантера» поїхала по вул. Ленінградській і була зупинена вистрілами з гармат наших танків, які розірвали їй ліву гусеницю.
Більше місяця там стояла самохідка з відкритими люками й хлопчаки грали там у війну. Згодом приїхав до неї тягач із ремонтувальниками, які замінили розірвану гусеницю і на буксирі потягли її в Харківський історичний музей (так пояснили ті люди, що забирали трофей). Та коли я був у музеї, то дійсно бачив там самохідку, проте на табличці було написано: «Самохідка була взята при визволенні с. Верхня Писарівка Харківської області». Цікаво, де ж правда?
Як розповів житель райцентру Сінянський Станіслав Миколайович, самохідна важка гармата «Пантера» дійсно стояла в Харківському музеї, але її там зараз немає.
На території селища, а саме біля ферми нинішнього ПСП «Дружба», в напрямку аеродрому стояв вітряний млин, а недалеко від нього лежали рештки радянського танка. Ми його побачили десь днів через 10 після остаточного визволення Великої Писарівки. Корпус був розірваний, а башта лежала метрів за 5 від нього. Виявляється, що наші ровесники з вул. Московської у війну гралися як і ми — натурально: підкладали під танк протитанкові міни і, підпаливши бікфордів шнур, ховалися в окопи, що були поруч. Протитанкових мін, гранат, снарядів, бомб різного калібру, патронів та інших боєприпасів було складено в великій кількості штабелями під відкритим небом біля села Радянського, напроти аеродрому. Склад залишили німці, втікаючи у серпні з нашої території під натиском наступаючих радянських військ. Він довго, до зими 1943 року, лежав там і приніс багато горя в деякі родини. Тому що підлітки брали снаряди, гранати, розряджали їх і замертво падали або ж залишалися без рук чи ніг. Житель нашого селища Колісник Григорій Іванович (вул. Ленінградська) випадково залишився живим із-поміж п’яти таких «розряджальників».
Як відомо, Велику Писарівку в 1943 році звільняли від фашистів двічі. Проте перший раз, у березні, наші війська змушені були відступити під тиском ворога. Так ось тоді по дорозі до Олександрівки відступав радянський танк Т-34, відбиваючись від німецьких танків. На бугру біля Пушкарського лісу його підбили, а два танкісти, втікаючи до дерев, були вбиті. Третій сховався. Вбитих танкістів спочатку похоронили біля лісу, а потім перенесли до братської могили на центральний цвинтар у Великій Писарівці. Про це розповів житель селища Гайовий Петро Павлович, який тоді проживав у Лукашівці. Він же розповідав, що ще один радянський танк був спалений 10 березня 1943 року між Олександрівкою і Лукашівкою.
Наостанок про танки хочу сказати, що в роки Великої Вітчизняної війни всі вулиці й провулки селища були так чи інакше задіяні в бойових діях. Це також можна сказати і про всі села нашого району.
Окрім теми танків на вулицях райцентру, хочу порушити ще одну тему — кобзарство у Великій Писарівці. Колісник Дмитро Петрович, який проживає на вул. Є.Мовчана, розповів мені про цікаву людину, яка жила недалеко від нього. Це Тютюнник Афанасій — самобутній лірник, кобзар, який майстерно виконував на цих інструментах народні пісні й думи. Він був напівсліпий, мав сліпу дружину, ходив по вулицях, а зупинившись біля якогось господарства, виконував свої пісні під музичний акомпанемент ліри чи кобзи. Люди за це давали йому хто що міг: пиріг, шматок хліба, мірку пшона, картоплю та інше. А в базарні дні самобутній співак виконував пісні, сидячи на якійсь одежині на початку вул. Щорса, тому що по ній ішло і їхало на базар багато людей. останнім часом він жив у Ямному, де мав другу дружину, яка супроводжувала його й підігрувала на гармошці.
Коли в 1958 році відзначали 60-річчя Єгора Хомича Мовчана, то з Києва приїжджала делегація майстрів художнього слова на чолі з Максимом Тадейовичем Рильським. Він привітав ювіляра, після чого відбувся концерт, на якому Єгор Хомич співав як свої, так і народні пісні й грав на подарованій йому Рильським кобзі. На цьому концерті грав на бандурі й співав жартівливі пісні (наприклад, «Як загнала мене жінка на горище та й кидала туди вареники, щоб я не послабшав») учень Є.Х. Мовчана, мешканець вул. Пушкінської Ігнат Степанович Рибалко, який був родом із Розсошів. У народі його прозивали Ігнатом Бандуркою. Зараз його бандура знаходиться в районному музеї. Ось тільки про цих самобутніх кобзарів нашого краю, на жаль, ніхто ніколи не згадує.
Микола Несвіт,
смт Велика Писарівка.


Категория: История | Добавил: vorskla1968 (07.04.2010)
Просмотров: 1276 | Комментарии: 2 | Рейтинг: 0.0/0 |
Всего комментариев: 2
2 Xusha  
Вітаю! Допоможіть знати відомості про мого прадіда Пурика Якима Максимовича, який був розстріляний фашистами під час Великої Вітчизняної війни. Знаю, що до війни він займав керівну посаду на Великописарівському маслосирзаводі. Буду дуже вдячна за будь-яку інформацію.

1 Valery  
Надо же сколько знают улицы! Это Пречипыливка все рассказала автору статьи? Если бы ее допросить с пристрастием, то и не такие бы факты открыла!

Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]