22 січня 1919 р. у Києві на Софійській площі відбулися урочисті збори, на яких був проголошений Акт Злуки (об’єднання) українських земель, засвідчений Універсалом про об’єднання Української Народної республіки і Західноукраїнської Народної республіки в єдину Велику Україну. Ним стверджувалось об’єднання двох тодішніх держав, що постали на уламках Російської і Австро-Угорської імперій в єдину соборну Українську державу, яка відтоді ставала гарантом загальнонаціональних інтересів українців. Століттями розірваний український народ визволився з неволі і возз’єднався на своїй землі в єдиній Українській державі.
На жаль, це об’єднання виявилось нетривким, і невдовзі історія розпорядилась так, що окремі частини українських земель знову опинились у складі різних держав. А методи, якими було здійснене нове об’єднання "сходу” і "заходу” в 1939 році, полишили в думах мільйонів українців незагоєні рани.
Ці вікопомні історичні події сформували підґрунтя для відродження незалежної соборної демократичної України та утвердження національної ідеї. Отож зрозуміло, чому однією з перших акцій, до яких вдалися патріотичні сили в передчутті розпаду СРСР, а саме 21 січня 1990 р., став "живий ланцюг” між Києвом і Львовом як символ духовної єдності людей східних і західних земель України, як запорука існування єдиної, соборної України.
День соборності – це нагадування про те, що сила нашої держави – в єдності українських земель. А поразка Української Народної Республіки нагадує сьогоднішньому українському суспільству про його роль у формуванні якісної і вольової політичної еліти, здатної гідно відповідати на геополітичні виклики, які стоять перед сучасною Україною.
Сьогодні ми віримо, що територіальна цілісність України, скріплена кров’ю мільйонів незламних борців, навіки залишатиметься непорушною. Ми маємо бути свідомі того, що лише в єдності дій та соборності душ можемо досягти величної мети – розбудови економічно й духовно багатої, вільної й демократичної України, щоб показати нашим пращурам, що ми — гідні нащадки, а зробити це можливо лише працею в ім’я святої пам’яті борців за волю України, добробут нинішніх і наступних поколінь.

Володимир Леонов, заступник голови Великописарівської райдержадміністрації:
— 22 січня Україна відзначає День соборності. Хочеться вірити, що українці знають і шанують свою історію, а головне – вміють виносити з неї уроки. Соборність України – не просто словосполучення в устах оратора. Соборність є вектром направленості суспільного життя, соборність – це спогад про майбутнє і водночас намір єднання. Відзначення Дня соборності, вшанування творців Акту Злуки — це наш моральний обов’язок берегти світлу пам’ять незліченних жертв, принесених українським народом на вівтар незалежності, соборності, державності.

Сергій Бондар, спеціаліст Великописарівської селищної ради:
— Дуже добре, що свято соборності — не тільки покладання квітів під монументи Шевченкові й Грушевському, звернення Президента і повідомлення у пресі. Цей день має інший вимір. Наша соборність – це власний досвід, переконання у тому, що ніколи, аж поки житимуть наші далекі нащадки з українською кров’ю, жоден кордон не пройде берегом Дніпра.

Л., житель с.Розсошів:
— Для мене День соборності України є одним із надуманих владою свят. Вважаю, що всі занадто переймаються ним, перегинають палицю, так само як і з голодомором в Україні. А що занадто, то, як кажуть, не здраво.

Р., житель смт Кириківки:
— 22 січня 1919 року на площі перед Київською Софією відбулася подія, про яку мріяли покоління українських патріотів: на велелюдному зібранні було урочисто проголошено злуку Української Народної Республіки і Західноукраїнської Народної Республіки. Були, мабуть, і тоді ті, кому це не подобалось, були ті, хто боявся, були ті, хто перешкоджав. Українці, ті хто не почував тут себе зайдами зі сходу, заходу чи ще звідки, хто був справді виходцем з народу, той відчував піднесення, той відчував свято. Це було свято українців.
Щось таке було і 22 січня 1990 року, коли український люд утворив живий ланцюжок між Сходом і Заходом України. Але були і тоді, і до того, і лишаються досі східняки, западенці, хохли, москалі, бандерівці, кацапи... І просто салоїди, і ті, в кого хата з краю. А ще ж є романтики з тугою за дешевою ковбасою.

Сергій Кривонос, начальник Великописарівського відділення Гетьманського національного парку:
— На моє глибоке переконання, ці славні сторінки вітчизняної історії, що є в першооснові цього свята, ще чекають належної оцінки та осмислення, як громадськістю, так і державними інституціями. Виголошення соборницької ідеї стало могутнім виявом творчої енергії нації та прагнення до етнічної і територіальної єдності. Свого часу Україна була поділена на дві частини. Нині є одна соборна українська держава, і цим святкуванням соборності ми хочемо підкреслити, що Україна не розділена, що немає окремої Східної і Західної України, а що у нас єдина держава і ми — єдиний народ.

Віктор Грабар, начальник В.Писарівського відділу ДЗК.
— Свято соборності України нагадує нам усім, а особливо підростаючому поколінню, що Україна не розділена, що немає окремої Східної і Західної України, що у нас єдина держава і ми — єдиний народ.
Не побоюся гучних слів, успіх побудови демократичної та міцної держави грунтується на наших спільних зусиллях, на дотриманні принципів незалежності, на усвідомленні власної відповідальності за майбутнє усього українського народу. Ми повинні бути гідними місії, покладеної на нас долею; мусимо підтримати й продовжити героїчні досягнення наших предків; виправдати сподівання і стати гордістю для наших нащадків.