Нагадуємо, що постійно триває передплата на районну газету "Ворскла”. Якщо ви з якихось причин ще не передплатили районку, то поспішіть звернутися до поштових відділень або листонош. Залишайтеся з нами!
Життя Володимира Сосюри було сповнене авантюр – до того, мабуть, спонукала суміш крові, що текла в його жилах. Батько Володимира мав французьку дворянську кров, мати – українську, єврейську, сербську, угорську і черкеську… Та коли Російську імперію розколола революція, 19-річний Володя став на захист молодої Української Народної Республіки, бо вважав себе стовідсотковим українцем – хай не по крові, але за покликом серця.
1918 року він став добровольцем петлюрівського Гайдамацького коша Слобідської України. Цей факт пізніше визнавали навіть радянські джерела, зазначаючи, що поет "виправився і визнав свою помилку". Насправді ж, стверджують сучасні дослідники, Сосюра ніколи не вважав помилкою свою участь у збройній боротьбі за Україну. Більше того: коли був поранений в бою і потрапив у полон до червоних, то після втечі подався до Махна і навіть отримав від ватажка українських селян-анархістів золотий годинник – за виняткову мужність. Денікінська куля пройшла зовсім поряд із серцем поета… Потім знову був у військах УНР – у Третьому гайдамацькому полку отамана Волоха. Розповідають, що саме коштом цього отамана вийшла перша збірка Володимира Сосюри – "Вірші на крові".
Одним із найбільш пам’ятних для Сосюри боїв став поєдинок з червоними за станцію Христинівка на Черкащині. Гайдамаки зіткнулися тут з добре озброєними матросами "Сєдьмого совполка". На очах у юнака відбулася дуель гайдамацького і червоного бронепоїздів – він бачив гайдамак, яким позносило голови вибухом червоного снаряда, що потрапив прямо в дуло гармати українського бронепоїзда. Тут же, в Христинівці, до гайдамак приходили червоні парламентарі, які показували їм полоненого українця, що перейшов на бік більшовиків і пропонували наслідувати його приклад. Та гайдамаки Вітчизни не зрадили…
Цей бій на станції Христинівка Сосюра описав у своєму відомому вірші "Комсомолець": "Бій відлунав, жовто-сині знамена затріпотіли на станції знов. І до юрби полонених сам курінний підійшов…" Існує версія, що в оригіналі вірш називався "Гайдамака" і звучав дещо інакше: "Бій відлунав, і червоні знамена затріпотіли на станції знов. І до юрби полонених сам комісар підійшов…"
У 1920 році Сосюра потрапив у червоний полон. Від розстрілу врятувало те, що був тоді вже відомим в Україні поетом – молодь переповідала напам’ять його вірші. Вже наступного року він, підтримуваний відомими письменниками спілки ВАПЛІТЕ, видає друком збірку "Поезії" та автобіографічну поему "Червона зима". Молодий поет має славу донжуана і веселуна, та незабаром впадає у маніакально-депресивний стан і потрапляє до психіатричної лікарні. Кажуть, саме він став прообразом поета Івана Бездомного у знаменитому "Майстрі та Маргариті" киянина Михайла Булгакова…
1934 року за Сосюрою встановлюється нагляд НКВС – його підозрюють в націоналістичних поглядах. Ще більше посилилися підозри після війни – у горах і лісах Західної України воювала проти більшовиків УПА, а Володимир Сосюра якраз пише вірш: "Любіть Україну!" Сім’єю Сосюри починає "персонально опікуватися" Лазар Каганович. 1949 року арештовують дружину поета, сам же він, все частіше хворіючи, залишається людиною з незламною волею. Зразу ж після ХХ з’їзду КПРС, що "розвінчував культ Сталіна", пише поему "Розстріляне безсмертя" і автобіографічну повість "Третя рота". Полум’яне серце патріота України перестало битися в січні 1965 року… Саме тому я і вірю Сосюрі
Сосюрі я вірю, а от як повірити тим, хто пише історію (не плутати з тими, хто її творить). Ми свято вірили оповіданням Маргарити Шагінян, "Оповіданням з історії СРСР", оповівіданням броватих дідусів... Сьогодні важко повірити навіть Луці, Матвію, Марку та Іоану.
Становлення В.Сосюри як громадянина й митця припадає на перші пореволюційні роки. Восени 1918 р. у складі робітничої дружини содового заводу він бере участь у повстанні проти кайзерівських військ. Взимку 1918 р. стає козаком петлюрівської армії. Восени 1919 р. тікає з її лав і потрапляє у полон до денікінців. Його розстрілюють як петлюрівця, але рана виявляється несмертельною і він виживає. Судив В.Сосюру червоний ревтрибунал і тільки житейська мудрість голови трибуналу, котрий розгледів у хлопчині поета, врятувала йому життя. І пішов я тоді до Петлюри, бо у мене штанів не було. Скільки нас, отаких, попід мури од червоної кулі лягло. Ми пройшли золотими ланами, крізь огонь і синяву пройшли, та навіки, навіки за нами оселедець, погони та шлик. Може, серце порвали — не знаю; може, серце порвали в бою... Як заграють «Ви жертвою палі...», головою об мури я б’юсь... І підходе товариш до мене, мов дитину, під руки бере... О моя Революція, нене, може, син твій од болю умре!
А в то, что после революции был страшный "Красный террор", учиненный Лениным, в результате которого было уничтодено несколько миллионов граждан? Веришь?
З днем Прапора все зрозуміло. Відсвяткували заздалегідь, як всі професійні свята. Доречі про професійні свята. Раніше вони були зазначені в певну неділю певного місяця, але на практиці пік святкування припадав на п’ятницю (як кажуть "Пока все дома"). Як я зрозумів, тепер вони офіційно перенесені на п’ятницю, але святкувати їх починають с середу. Геніально.
