Каталог статей

Оксененко Семен Савович, 1930 р.н., ветеран праці, свідок військових подій, колишній сусід Є. Мовчана: „Пам’ятаю, як під час окупації німцями рідного села до нашої хати прийшла сестра Єгора Хомича Оксана і попросила мою матір, щоб Семен провів Єгора в центр села до кінотеатру, бо його запрошують, щоб він там пограв на бандурі. Я з упевненістю можу сказати, бо сам був присутнім, що в залі не було жодного німця, а тільки наші люди. Так що будь-які розмови про те, що нібито Є.Мовчан співав для німців — це вигадки і неправда. Пісні виконувались народні, такі як „Ішов козак на війноньку”, антирадянських ніяких пісень не було.”
Штрах Григорій Федорович, 1926 р.н., ветеран праці: „Я добре пам’ятаю, що відразу після війни не було чим топити в хаті, тому деяким людям, особливо бідним, дозволялось в сосновому лісі корчувати пеньки. Одного разу там я побачив Є.Х.Мовчана, який із своєю сестрою Оксаною також викопував коріння, складав його на возик, у який упрягався й тягнув додому.
Наздогнавши по дорозі Єгора і Оксану, я вирішив трішки покепкувати з Єгора і, порівнявшись із ним, голосно вигукнув „тр-р-р”, як наче до коня. Він від несподіванки аж підстрибнув і ледве не перекинув возика. Мені стало дуже соромно, і я почав просити вибачення.
Неодноразово я чув гру на бандурі і виконання пісень Єгора Хомича і відзначаю, що це було дійсно хороше виконання, яке заслуговує на те, аби про Єгора Хомича ще довго знали не тільки наші земляки, а світове суспільство. А про те, що місцева влада не дуже шанувала Є. Мовчана, свідчать і такі факти, що перед приїздом у В.Писарівку відомого українського поета Максима Рильського з нагоди 60- річчя нашого кобзаря в 1958 році, я особисто бачив, як повозкою з сільради до подвір’я Мовчана везли дерев’яний туалет, навіть гардини на вікнах познімали в сільській раді, щоб якось прикрасити убогу хату Мовчана перед приїздом гостей з Києва. Та відразу ж після свят сільрада забрала і туалет, і гардини з вікон, незважаючи на застереження М.Т. Рильського, виголошене прямо з трибуни урочистого засідання, що таких людей, як Є.Х. Мовчан, треба всіляко оберігати, допомагати в нелегкому житті, а не докоряти, що він при німецьких окупантах десь грав та співав, заробляючи собі на прожиток”.
„Кадничанський Павло Андрійович, ветеран праці, колишній сусід Є. Мовчана: „ Не всі, напевно, знають, що останній рік у В.Писарівці Є.Х.Мовчан проживав на Жовтневій вулиці, де місцева влада викупила для нього і його сестри стареньку, поганеньку хатинку. Свою хату на вулиці Бугаївці Єгора Хомичу довелось продати, бо це було за три кілометри від центру села, куди йому доводилось частенько ходити пішки до магазину по хліб та інші необхідні для повсякденного життя речі. З роками це вже стало дуже важко, і місцева влада вирішила надати якесь житло для Є.Х.Мовчана в центрі. Проте квартира, яку виділила сільрада, була практично непридатна для житла такому старому і сліпому квартиранту, як Єгор Хомич. Тому кобзар попрохав місцеву владу надати звичне для цієї сім’ї житло в окремому сільському дворі. Так сім’я Є.Мовчана переїхала на вулицю Жовтневу. Я пам’ятаю, як до сусіднього двору під’їхала підвода з якимось сімейним скарбом і мене попросили допомогти розвантажити майно. Так я познайомився з Є.Х.Мовчаном. Він був дуже добрий і привітний, звав мене Павлушкою, і я часто з ним спілкувався. Єгор Хомич біля двору грав і співав на бандурі, біля нього збиралось багато дітей та дорослих. Одного разу він попросив зробити для нього легеньку довгеньку паличку, щоб він міг з нею ходити, прощупуючи цією паличкою перед собою дорогу. Я зробив для нього дві палички, й одна до цього часу ще зберігається у мене. Прожили вони на цьому подвір’ї ледь більше року, і коли в 1967 році вони з сестрою вже дуже заслабли, Єгора Хомича забрали до Києва і поселили в будинку ветеранів сцени в Пущі Водиці, а сестру Оксану забрала старша сестра Марфа до міста Фрунзе.
Я також брав участь у розпродажі майна, що залишилось у господарстві і хаті після від’їзду кобзаря і його сестри. З їх племінницею Марією я на місцевому базарі продавав господарчі речі кобзаря, а на згадку залишив собі поясний ремінь Єгора Хомича, який до цього часу зберігається у мене.
Щодо створення музею Є.Х.Мовчана в нашому селищі, то хотілось би звернутись до місцевої влади з проханням обов’язково створити його, скільки б це не коштувало. Дійсно, Є.Х.Мовчан заслужив на повагу і добру пам’ять про нього.”
Хотілось би сказати, що пройдуть роки, відійдуть у небуття учасники і свідки історичних подій, зітруться з пам’яті живих людей дати, постаті, вчинки й справи, але матеріальний свідок, яким би міг стати музей Є.Х.Мовчана в В.Писарівці, поновлював би пам’ять ще багатьох поколінь про нашого земляка.
Особливо це потрібно для майбутніх нащадків, щоб не забувались добрі діла наших предків. І зробити це варто, незважаючи на недоброзичців навіть із числа можновладців, яким не хочеться займатися цією клопіткою і конкретною роботою, напевно тому, що у окремих керівників місцевої влади немає в нашому селищі свого родового коріння , і їм, мабуть, байдуже до історичних подій і визначних особистостей цього краю.
Напевне, на наступних виборах усім патріотично налаштованим жителям селища та району треба добре подумати: кому і в чиї руки віддавати місцеву владу. І ще хотілось би звернутись до жителів селища з проханням: якщо у кого вдома збереглися фотографії відомих та шанованих наших земляків чи, може, цікавих краєвидів, а також особистих речей Є.Х.Мовчана, надайте їх для одержання фотокопій, щоб розмістити на сайті районної ради. Такі ж експонати потрібні будуть і для майбутнього музею-садиби Є.Х. Мовчана, який, я впевнений, буде створений.
Із пропозиціями звертайтеся до районної бібліотеки за телефоном 5-12-01 або особисто до мене за телефоном 5-16-38. Прізвища найбільш активних власників чи особливо цікавих фотографій та експонатів за можливості будуть публікуватися в районній газеті та оголошуватися по місцевому радіо.
Володимир Мірошник,
ініціатор і організатор проведення засідання „круглого столу”.